«Мистецтво — це мова серця, і квіти говорять нею напрочуд тонко», — художниця Гелена Павленко

«У часи, коли світ переживає турбулентність, люди шукають естетичної опори в природі»

— Моя нова серія робіт називається «Півонії-хмари», — розповідає Гелена Павленко. - Коли дивишся на півонії, вони нагадують хмари на небі. А хмари часом асоціюються з цими квітами. Отож, захотілось передати цю ніжність та легкість… Для мене півонія — це квітка-пісня. Півонії дуже складні для живопису: кожна пелюстка має свою форму, ритм, прозорість і несподівану тінь. Я писала їх у різні роки й у різних техніках — від насиченого олійного живопису до легкого акварельного дотику. Вони постають то в розкоші, то в ніжній тиші — як жінки, що можуть бути одночасно сильними й дуже тендітними. Ця серія для мене як щоденник внутрішнього стану: у кожній роботі — інший настрій, інший час, інше світло. Ось картина «Після дощу» (фото у заголовку), а ось — «Бажання»…

— Які були найцікавіші та найнесподіваніші відгуки про ваші квіти?

— Одного разу відвідувачка виставки сказала: «Ваші півонії пахнуть. Я не знаю, як ви це зробили, але вони пахнуть.» Це був один із найбільших компліментів. А ще були історії, коли люди плакали біля моїх картин — казали, що вони нагадують їм щось дуже особисте: маму, дитинство, перше кохання.

— Які ще весняні квіти, окрім півоній, є у вашому творчому доробку?

— Це і бузок, і іриси, і конвалії… Мрію написати велику серію з ліліями — білими, рожевими, тигровими. У них є шляхетність і тиша. Ось, наприклад, конвалії. Дуже люблю ці квіти. Це улюблені квіти моєї мами.

«Кольори природи — це кольори довіри, спокою, стабільності…»

— Ви називаєте свої роботи портретами квітів. Які характери мають квіти?

— Кожна квітка має душу — її треба лише побачити й дати їй зазвучати. Мені хочеться подарувати глядачам можливість забути на хвилину про страшну реальність, в якій доводиться жити через війну. Квіти України прекрасні всі — від найменшої польової квіточки до розкішних троянд,

— Бузок дав назву кольору. А які ще квіти подарували назви кольорам та відтінкам?

— Бузковий — один із найпоетичніших кольорів. Також дуже гарний «лавандовий» — він пахне спокоєм. «Фуксія» — дуже яскравий, майже неоновий відтінок рожево-пурпурового, він теж родом із квіткового світу. Кожен із цих кольорів викликає певну емоцію, бо в ньому закладена жива пам’ять про квітку — її аромат та красу.

— Помітила, що цьогоріч чимало природних кольорів оголошені модними у фешн-індустрії. Небесно-блакитний, персиковий, бузковий… Як це можна пояснити?

— Мені здається, це дуже природний процес. У часи, коли світ переживає турбулентність, люди шукають естетичної опори в природі. Її кольори — це кольори довіри, спокою, стабільності. Небесно-блакитний — як дихання, як відчуття простору. Персиковий — як дотик теплоти й турботи. Бузковий — це ніжність, спогад, щось майже з дитинства. Мода завжди відгукується на колективний емоційний стан. А природа — вічне джерело натхнення. Вона вміє вчасно нагадати, що краса — поруч.

— Як думаєте, чому «Іриси» Ван Гога стали найзнаменитішими ірисами у світовому мистецтві? Чимало художників малюють квіти. Які квіти мають шанс стати знаменитими, якщо ім’я художника ще не відоме широкій публіці?

— Ван Гог писав картину «Іриси» в дуже важкий період свого життя, перебуваючи в лікарні. Але саме тому вони такі живі, пронизані надією. Його іриси — це не просто ботанічне зображення. Це емоція, боротьба за життя й спроба втриматися за красу, коли все інше втрачається. Що ж до інших художників, я переконана: якщо у квітці є душа, вона має шанс стати відомою. Щирість, майстерність і глибина переживання мають дивовижну силу.

«Квіти — символи часу, внутрішніх переживань, тиші, очищення»

— Чи траплялись у вашій творчості дива?

— Іноді трапляються такі історії, що їх інакше, як дивом, не назвеш. Нещодавно мені написав чоловік, який захотів придбати мою картину з червоним ірисом. У нашій розмові з’ясувалося, що він уже має одну з моїх робіт — іриси, які були написані багато років тому в Україні й колись виставлялись у галереї в Чикаго. Я пам’ятала, що ту картину придбав поціновувач моєї творчості з Аляски, але більше нічого про нього не знала. І от через сім років я дізналась, що саме він зберігає в себе ту роботу. Це була як зустріч із рідною душею, яку не сподівалася зустріти знову. Кожна моя картина для мене — як дитина. Я пам’ятаю всі: де вони були створені, з яким настроєм, куди вирушили. Але не завжди знаю їх подальшу долю. І коли з’являється така історія, коли полотно, яке давно зникло з мого горизонту, раптом «дає про себе знати» — це ніби повернення, зворушливе, глибоке та навіть знакове у якомусь сенсі. Бо коли картина знаходить дім, коли з тобою виходить на зв’язок людина, яка вже багато років живе з твоїм твором — це і є те саме творче диво. Воно дарує відчуття, що твоя робота не просто прикрасила чиїсь стіни, а стала для когось частиною життя.

— Які ваші улюблені художники?

— Я захоплююся творчістю Альбрехта Дюрера — його філігранною точністю й глибоким відчуттям форми. Звичайно, люблю твори Боттічеллі — за світло й чистоту. А ще надихає Ван Гог. Люблю його роботи за емоцію, за те, як його мазок дихає. Серед українських митців моя улюблена художниця — Тетяна Яблонська, у її роботах вражає поєднання живої натури й глибини.

Читайте також: «У квітучій сакурі стільки сили та жаги до життя!» — майстриня Юлія Котова

— Як краще розмістити картину з квітами у інтер’єрі?

— Квіти гармонійно виглядають там, де є простір і світло. Чудова ідея — повісити картину у вітальні, спальні, просторому холі. Не раджу розміщувати такі роботи у темних вузьких коридорах.

— Чи є ваші картини у вашій оселі?

— Так, є кілька робіт. Це ті, з якими я не можу розлучитися. Вони як щоденники мого стану, і кожна — з певною історією.

— Чимало людей асоціюють квіти з символами…

— Звісно, квіти — це символи. Але не лише любові чи краси. Це символи часу, внутрішніх переживань, тиші, очищення. Я думаю, кожен бачить у квітці своє. Мистецтво — це мова серця, і квіти говорять нею напрочуд тонко.

Раніше в інтерв’ю «ФАКТАМ» відома художниця-керамістка Лара Антонова розповіла про свою серію робіт, присвячених Великодню.

Читайте також: «Написати картину на яєчній шкаралупі — філігранна робота», — голландський художник Лекс Растерхофф

Фото з альбому Гелени Павленко

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»
обраним джерелом
у Google News